Ліна Костенко

поет-шістдесятник

«цитадель духу» української літератури

 Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині.

Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір.

У 1936р. родина перебралася до Києва.

Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші.

Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту.

Незабаром виходять перші збірки.

Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників.

Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували.

Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори.

Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира.

Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.

У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України.

Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.

Творчість:

-         збірка «Проміння землі» (1957р.)

-         збірка «Вітрила» (1958р.)

-         збірка «Мандрівка серця» (1961р.)

-         збірка «Зоряний інтеграл»

-         збірка «Княжа гора»

-         збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.)

-         роман «Маруся Чурай»

-         збірка «Неповторність» (1980р.)

-         збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.)

-         збірка «Вибране» (1989р.)

-         роман «Записка українського самашедшого» (2011р.)