Питання

Чи подобаються вам вірші Ліни Костенко?
Які ваші улюблені поети та їхні вірші?

Ліна Костенко

поет-шістдесятник

«цитадель духу» української літератури

 Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині.

Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір.

У 1936р. родина перебралася до Києва.

Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші.

Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту.

Незабаром виходять перші збірки.

Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників.

Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували.

Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори.

Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира.

Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.

У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України.

Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.

Творчість:

-         збірка «Проміння землі» (1957р.)

-         збірка «Вітрила» (1958р.)

-         збірка «Мандрівка серця» (1961р.)

-         збірка «Зоряний інтеграл»

-         збірка «Княжа гора»

-         збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.)

-         роман «Маруся Чурай»

-         збірка «Неповторність» (1980р.)

-         збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.)

-         збірка «Вибране» (1989р.)

-         роман «Записка українського самашедшого» (2011р.)

Мої улюблені вірші Ліни Костенко

***

Відмикаю світанок скрипичним ключем.

Чорна ніч інкрустована ніжністю.

Горизонт піднімає багряним плечем

день —

як нотну сторінку вічності.

Що сьогодні?

Який веселий фрагмент

із моєї шаленої долі?

Усміхається правда очима легенд

і свобода — очима неволі.

Любов неповторна —

моя валторна.

Шляхи прощальні —

перша скрипка печалі.

А в сірі будні

буду бити, як в бубни.

Дуже мені легко. Дуже мені трудно.

Еволюція гусячих пер.

Філософій забрьоханий німб.

Слово —прізвище думки тепер,

а частіше — її псевдонім.

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!

Велемовний світ, велелюдний.

Ви поезія, вірші?

Чи тільки слова?

У майбутнього слух абсолютний

***

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра — ви.»

***

О, не взискуй гіркого меду слави!

Той мед недобрий, від кусючих бджіл.

Взискуй сказать поблідлими вустами

хоч кілька людям необхідних слів.

Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.

Взискуй терпіння витримати все.

А справжня слава — це прекрасна жінка,

що на могилу квіти принесе.

***

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю

несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

***

***